Римська система запису чисел не має нуля й не використовує позиційні розряди, як десяткова система — натомість вона побудована на комбінації семи базових символів і принципі додавання та віднімання.
Сім базових символів
I = 1, V = 5, X = 10, L = 50, C = 100, D = 500, M = 1000. Число будується переважно додаванням цих символів зліва направо: VII = 5 + 1 + 1 = 7.
Правило віднімання
Якщо символ меншого значення стоїть перед символом більшого значення, його віднімають: IV = 5 − 1 = 4, а не 6 (це поширена помилка новачків). Дозволені лише певні комбінації віднімання: I перед V чи X, X перед L чи C, C перед D чи M.
Чому в цій системі немає нуля
Римська система розроблялась для лічби й запису конкретних кількостей предметів, а не для абстрактних математичних операцій — концепція нуля як окремого числа не була частиною цієї практичної традиції запису.
Навіщо це потрібно
- Розшифрувати дату на титрах фільму чи номер розділу книги, записаний римськими цифрами.
- Правильно оформити нумерацію (наприклад, для годинників чи офіційних документів).
- Перевірити код, що конвертує числа в римський запис, на граничних випадках.
Як історично записували числа понад 3999
Стандартна нотація без спеціальних позначень обмежена 3999 (MMMCMXCIX), але історично для більших чисел використовували риску (вінкулум) над символом, яка помножувала його значення на 1000 — наприклад, X̄ означало 10 000. Ця нотація трапляється рідко і не є частиною сучасного загальновживаного стандарту, тому калькулятори римських цифр, зокрема цей, зазвичай її не підтримують.